За загальним правилом,
встановленим статтею 71 КЗпП України, робота у вихідні дні забороняється.
Залучення окремих
працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу
первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства,
установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначені, зокрема, в ч.
2 ст. 71 КЗпП України:
– для відвернення або
ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих
аварій і негайного усунення їх наслідків;
– для відвернення нещасних
випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні
життєві умови людей, загибелі або псування майна;
– для виконання
невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких
залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в
цілому або їх окремих підрозділів;
– для виконання невідкладних
вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою
рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Залучення працівників до
роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника
або уповноваженого ним органу.
Відповідно до положень статті 72 КЗпП України робота
у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня
відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі.
При невиплаті працівнику
компенсації за роботу у вихідний день (у грошовій формі в подвійному розмірі)
або ненадання іншого дня відпочинку та при невиплаті звільненому працівнику з
вини власника або уповноваженого ним органу зазначеної компенсації з
роботодавця підлягають стягненню компенсація за роботу у вихідні дні,
компенсація втрати частини зарплати у зв’язку з порушенням строків її виплати,
а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішені трудових спорів
такої категорії суди встановлюють факт невиконання роботи у вихідний день,
з’ясовують наявність домовленостей між сторонами щодо виплати компенсації
наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі,
зокрема, чи звертався працівник до роботодавця про надання відповідної
компенсації, та підстави її невиплати, а також наявність провини роботодавця в
затримці розрахунку при звільненні.
У разі задоволення позовних
вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку
при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру
спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила в
заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та
інших конкретних обставин справи.
Немає коментарів:
Дописати коментар