Пам’ять брата апостола Петра – Андрія Первозваного – вшановують 13 грудня християни, що живуть за юліанським календарем. Апостола Андрія українці вшановують по-особливому, оскільки саме його вважають тим, хто приніс християнство на «київські гори».
Згідно з переказами, вважається, що Андрій Первозваний проповідував у Причорноморських містах-колоніях, руїни яких і досі існують на Півдні України, зокрема в Херсонесі. Говорячи про проповідь апостола на «київських горах», посилаються на Нестора-літописця, який у «Повісті временних літ» наче процитував слова апостола Андрія до своїх учнів після того, як апостол заночував з ними на березі Дніпра під горами: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, тут буде місто велике, і Бог збудує багато церков». І благословивши ці гори, як сказано далі, він піднявся на них і поставив хрест.
За словами літописця, це відбулося саме там, де сьогодні побудований Київ. А місце, де стоїть Андріївська церква – начебто саме та гора, на якій апостол Андрій поставив свого хреста. Тому церква була збудована саме там, незважаючи на досить складний ландшафт.
Щодо цих переказів, то їх не можна назвати доведеним історичним фактом, багато хто з дослідників, погоджуючись з тим, що апостол таки проповідував на Півдні України, відкидає, як недостовірну, інформацію про його проповідь «на київських горах». Проте вшанування апостола Андрія як першого, хто приніс християнство на територію Київської Русі, стало уже традиційним.
У народі ще це свято називають Калита. Воно вважається власне парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, які їм пробачаються. Дівчата цієї ночі ворожать і можуть дізнатись свою долю.
За давніми традиціями молодь сходилися до однієї хати ввечері на вечорниці – жартували, оповідали цікаві історії, грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили.
Вечорниці – раніше поширений вид відпочинку юнаків та дівчат. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Дівчата приходили раніше і разом із господинею хати готували святкову вечерю. А після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку...
Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала, «гарбузячі голови» зі свічками. У багатьох регіонах знімали ворота, залишаючи неподалік, закривали шибки, аби господарі проспали… Проте за ці бешкети їх не сварили, адже це їхня парубоцька ніч.
Андрій Первозванний також вважається покровителем морського мистецтва, оскільки перед тим, як стати апостолом, був рибалкою.
Наші предки продовжували на Андрія прислухатись до води. Якщо в колодязі тихо – хороша зима буде; а якщо шумить – треба готуватися до морозів, бурь і хуртовин.
Жінки у давнину на Андрія намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. Дівчата ж ворожили ще й у такий спосіб: виходили на вулицю, імітували сівбу льону чи то конопель і «волочили ниву» спідницями, примовляючи: «Я, святий Андрію, конопельки сію, дай же, Боже, знати, з ким їх буду брати!» За погодою на Андрія також стежили: «Якщо до цього дня сніг не випав, зима мала бути теплою і малосніжною, а як з’явився – довгою і холодною».
Немає коментарів:
Дописати коментар